ти приходиш на кладовище, всідаєшся у траву
й вітер з надгробків на тебе здмухує куряву. вічність насправді вміщена у короткому тире. на старих могилах квітнуть болиголов і щирець. пам’ять, як і непам’ять, лічать лише до ста. навіть курна дорога зрештою зароста. ти випиваєш кріпленого і дожидаєш, коли загребе. лише ти сам по-справжньому поминаєш себе. згортаєшся у клубочок, засинаючи на самоті. на незапитане добираєш відповіді прості. соромишся тремтіння голосу і руки, читаючи і надписуючи книжки, розпорюючи білі тіла листів. затинаєшся, говорячи «я не хотів». «не збреши» перш за все означає — не кайся. не намагайся. а совість… словом, радій безсонню. чекай світанку, неначе сонях. няньчи вино, проводжаючи зграї, усміхайся в темряві і відчувай, як небо ближчає, коли кохана виходить до тебе на ґанок. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19147.html |