І навіть дівчата-ковбої по п’ятницях плачуть,
коли у маршрутних таксі зустрічають не їх.
Коли засинають, обнявшись із плюшевим мачо,
десь на перехресті кількох невідомих доріг.
І навіть дівчата-ковбої ламаються навпіл,
коли в них врізаються списи неплюшевих стріл.
Коли від Учора лишається послід і попіл,
а Завтра – хитке, наче човен без дна і вітрил.
І навіть дівчата-ковбої чекають на свято,
втираючи сльози, змиваючи тупість і туш.
Неспитих ковбоїв в Техасі уже небагато.
Невбитих героїв в Техасі – лиш декілька душ.
І навіть дівчата-ковбої вимолюють в Бога
незримого щастя, завбільшки з гірчичне зерно.
Шукають тепла на розбитих і темних дорогах
і плачуть на задніх рядах під наївне кіно.
|