1. це - не лікується, це - мольфарність, гори свої розкидають верета, я вимикаю туманні фари, щоб краще бачити, що там далеко. що там позаду, і що там попереду, знаками мічена, місяць навколішках черпає воду долонями терту часом, і рікам від того не боляче. мічені сонцем, блакить небесну в очі вібравши, довіку гратимемся в травах зелених, чий терпкий запах справжнє одне, що могло з нами статися. 2. це щось глибинне, таке саме, як колупання в носі, це обіймати дерево тричі його оббігши, сидіти десь на горі, де немає башти, радіохвиль і де сам у собі всевишній. це кохання знаходити в пенсіонерній музиці крізь листочкові жилки на сонце дивитись це ходити спільними дворами і вулицями в різні часи та хвилини одного дитинства це котитися схилами плести вінки і квітчати бо не жаль трохи лоскотно бігати босими може роки за два ми позбудемось врешті печалі і глибинне нарешті осягне вже нас дорослих | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19023.html |