як собака, що гавкає тобі у спину,
а зупинишся — тікає, минає моє життя цієї ночі, тобто: сиджу на ґанку, п’ю «хрещення у стіксі» (водка + кола), намагаюся записати те, про що не варто говорити, і спостерігаю, як з кожним ковтком змінюється почерк. про що мені йдеться? певно, не про те, що кількість кілець у стовбурі дерева вказує його вік, як обручка на безіменному пальці — на майбутнє розлучення. і не про те, що біль при опіках і обмороженнях однаковий. не про те, що я уникаю тих, з ким колись був щасливий, і, коли вони мені сняться, скидаюсь, мов короп у заростях очерету. не про те, що той, хто ненавидить когось за заподіяне зло (бо є ще й інша, чиста ненависть, — безпідставна, — найживучіше, а значить, найдосконаліше почуття; взагалі, люди могли б мати незле стабільний ринок цінних паперів, якби надрукували акції своєї ненависті, ну, але для того люди мали би бути розумними), так от: той, хто осуджує зло, здатний на більше зло. та йдеться мені про інше: сонце щодня сідає, — значить, хтось щодня поступається йому місцем. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18945.html |