Голосом
Вічних плантацій стиглої кукурудзи Яких розрізають старі вантажівки Створені ще в нереальних п’ятдесятих Кличе мене місто Точніше його Ім’я Я не знаю Що Воно хотіло повіситись на сонячному промінні Я нічого не знаю про людей Котрі в ньому прокидаються від тяжких сновидінь як потяги Котрі заварюють кожний ранок собі каву з вчорашніх віршів Котрі продають останні сторінки зошитів Я ніколи не бачив його на світлинах І жителів теж Чомусь бачу зараз Усміхненого чоловіка з вусами який махає своїм кашкетом І запрошує Сім’ю його бачу Не був ніколи там і поставлю пробіл А ім’я не відпускає Щоб залишитись на листівках Чи ключем в поштовій скриньці | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18933.html |