Наш кіт мене будить вранці. Він лиже мене у скроні.
Мейл Ру на свята вітає і кличе Фейсбук у гості.
Збираю на павоварку, шукаю ім’я для доні…
А ти все сидиш у пабах. У тебе все просто. Досі.
Ну що за жіноче щастя – робити з лайна цукерку,
плекати бюджет сімейний: розпродажі, знижки, стоки?!
Я в пошуках цього щастя незчуюся, як померкну.
А ти все бриньчиш по ночах. Без зайвої ти мороки.
Дивлюсь на дівочі фото – амбітна й нахабно гарна.
А в дзеркалі – щось середнє між цербером і завгоспом.
І наче не все так складно, та побут вчепився в горло.
І очі мої не сяють. Ще й ти не приходиш, гаспид.
Ну що за жіноче щастя – постійно когось пиляти,
випрошувати увагу і цвях, не забитий досі?!
Була ж я колись принцеса, тепер я – квартирна лярва.
І лаври мої пов’яли, і вицвіли мої коси.
Весь обшир мій – наша кухня. Чотири квадратних метри.
Наш кіт мене будить вранці. Ніяких подій і вражень.
А ти все сидиш у пабах. У них би тобі і вмерти.
А ти все співаєш пісню про жінку – кохану й бажану.
.
|