2010-12-24 : Ivan Kulinski : усмішки і посмішки, підмети і присудки
| всі події у цьому тексті — як і у всіх інших — вигадані
одного разу я присвятив книжку одній жінці. за п’ятнадцять хвилин до того, як я подарував їй перший примірник, вона докладно розповідала про свій перший досвід анального сексу (не зі мною, звісно): я дізнався, що, якщо вдягнути навушники з рамштайном, це може виявитися непоганою втіхою. сподіваюся, в моєму житті не згодиться подібний досвід. тож, простягаючи жінці книгу, ще теплу, розкриту на сторінці з ініціацією, думаючи, що приблизно такі самі відчуття виникають, коли вистигає тіло померлої близької людини, — я мимохіть щиро сміявся. одного разу мені довелося розмовляти з коханцем моєї жінки. «ти її любиш?» — по двом годинам порожнього базікання запитав я у нього. «ні» — не вагаючись, відповів той. я посміхнувся та й пішов собі — втоплюся — думав я, якщо не в воді, то у портвейні. останній мене й врятував. одного разу (напередодні розмови з тим коханцем) я побачив у очах жінки вираз, ні, радше паволоку виразу, що закутала в себе — її, мене, увесь перон глухого прибережного містечка, кіоски з чебуреками й сувенірними магнітами, море. вираз «знаєш, я би змогла трахнути цілий світ, почергово». я усміхнувся й скерував себе до привокзального гастроному — каплиці багатих духом. увечері того ж дня ми сиділи у пивничці з якоюсь бібліофільською назвою «пивосвіт», я замовляв, замовляв і замовляв, під кінець другої години розмови і четвертого літру кримського традиційного з певною навіть полегкістю зрозумів, навіщо до цього часу слухаю її, — ба ні, — веду полеміку: виявляється, я сподівався, що буду першим із того списку усього світу. першим. я навіть подумав, що у певному сенсі вона — незаймана. увесь вечір я посміхався. наступного ранку я прокинувся від того, що жінка здерлася на мене верхи, немов наїзник на коня, в принципі, так воно й було, правдоподібності додавали уламки непевного призначення бетонних конструкцій, що ними, подібно до київського іподрому, рясніють кримські пляжі. що ж, — подумав я, — якщо у цих перегонах ми й не виграємо першості, принаймні, я виграю тебе, і зроблю це як слід, ти у мене будеш вголос молитись, входячи у фінішні ворота. було, щоправда, у цім содомі одне, що мене розчулило: шурхотіння гальки під її голими колінами. зрештою я підклав під них свої долоні, подумавши, що це подібно до того, як запихаєш поміж книжками на полиці порожнього відкритого розітнутого конверта, у якому була поштівка від друга (її ти на певний час ставиш на ту ж полицю, але лицем до кімнати). взагалі злягання мені чомусь завжди асоціювалося із розкриттям листів. потім, коли ми поснідали у тому-таки «пивосвіті», жінка побігла до коханця, пообіцявши зустрітися зі мною увечері. увечері вона не прийшла, і я сам поплуганився туди, де вони жили. в десятьох метрах від будинку, у якому вони слухали свій рамштайн, й відбулась беззмістовна розмова із його відповіддю «ні» у кінці. я розвернувся й підтюпцем попрямував до набережної з її нескінченними запасами червоного молодого. він повернувся до жінки слухати рамштайн. того вечора, передумавши топитися, я до світанку безумно сміявся, простягав руку випадковим перехожим курортникам, татарським торгашам, місяцеві, морю. зійшло сонце, а з ним підійшов потяг до києва. божевілля скінчилося. або почалося. тут — як з життям — напевно не скажеш. а ще я зберігаю гонорари у конверті з маркою, випущеною до річниці голодомору. це мене бадьорить. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18516.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||