2010-11-24 : Ivan Kulinski : кінець листопада
| 1
кінець листопада — а ще не було жодного заморозку, і поштарка щоранку ще проїжджає повз мій дім дівчинкою на велосипеді замість повільно, приречено човпти у старечих валянках. ще у самих лише запраних блузочках, розхристані, курять біля переходу на святошині цьори, чатуючи на знайомих алкашів: хто перший назбирає і здасть достатню кількість пляшок, той не буде самотнім сьогодні в ґенделику. ще час до часу йдуть дощі, і мій пес влаштовує на ґанку свято брудних лап, ще можна пригуляти повз якісь стрьомні заводи, склади та інші вже зовсім непевні промислові руїни із контрактової на куренівку, щоб зайти там у паб і випити глінтвейну й рому з кагором — не тому, що холодно, а тому, що ви закохані, й ваша температура цілком співпадає з температурою цих напоїв. ще пропонуєш друзям якісь такі весняні тости, тобто єдині, за які взагалі варто пити, на кшталт «за нове життя», — «спочатку треба розібратися зі старим» — відказують вони, й ти відповідаєш, що насправді все попереду — як ковток, котрий зробиш наступної миті. 2 кінець листопада — час прибирати на горище старі подряпані платівки, зносити до бібліотеки філософські трактати й безнадійно повне зібрання нудотного толстого, час розбивати наметові містечка на величезних незасіяних площах української землі, щоб ні проти чого не протестувати, висловлюючи таким чином єдино відверту громадянську позицію: я собі тут живу, їм свій хліб, п’ю своє вино, палю своє вогнище, кохаю свою дівчину. час чекати трамвай на кінцевій зупинці (для тебе, безперечно, початковій), щоб сісти у нього, порожній і свіжий, і вийти на останній з тими небагатьма, хто завжди доїжджає до кінця. 3 кінець листопада — і вже звідусюди чути: «встигнути б до нового року». моряки правлять грузинські мандарини, гуцули рубають ялинові ліси, винороби псують вуглекислим газом біле вино, телевізійники знімають голубих з бенгальськими вогниками, навіть сніг має встигнути випасти — бо всі так хочуть. на новий рік я хочу просто сидіти поруч і мовчати, а потім, зауваживши у очах одне одного щось зі стороннього погляду зовсім непомітне, якусь особливу яскравість відбитку світла у зіницях — обійнятися, промовити що-небудь, ні, не «з новим щастям», а, скажімо, «сталося», або «угу», або «от». | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18425.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||