кожен будинок на подолі,
дівчинко, кожна пивничка і всі її столики, подряпані денцями кухлів, кожна квітка, що доцвітає цієї осені з надією повторитися, безпритульні псиська з очима, сповненими вірою в життя, закохані з їхніми букетиками різнокольорового листя, голуби, музиканти, трамваї — всі вони знають, дівчинко, чому, йдучи вулицею сагайдачного, я дістаю із невидимого сагайдака невидимі стріли, й вистрілюю їх всі до одної в небо, чому я співаю, стікаючи боричевим током, чому мені зимно і гаряче водночас, чому я ладен згребти у обійми увесь вогкий поділ й розцілувати кожен кодовий замок на дверях його парадних. ти є, дівчинко. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18320.html |