Дід Павло на гачок населив черв’яка.
Й посадивши мене на спину, поповзла в Кінешму диво-Волга-ріка довгохвостим пітоном синім. Руки-хвилі об дошки старого човна набивали знайомі ритми. Я лежав, животом притулившись до дна, і вигадував білі рими. А тепер я живу серед дивних істот у бляшанці, що зветься містом. Всі сороки мені зазирають у рот. Я сто років не бачив змісту. Я боюся людей і лякаюсь собак. Я ховаю обличчя в комір. Диво-Волга-ріка, щось зі мною не так. Серця загадка впала в кому. Я закинув гачок у глибини води і себе ж упіймав за спину. З Кінешми-Костроми пишуть мудрі діди: «Повертайся додому, сину». | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18253.html |