в кутку, біля покутя, бреше радіо.
мороз розмальовує мальвами шкло.
мене поминати, як мого прадіда,
не прийде усе село.
морозе, морозе, кутя вже готова,
ходи, не топчись під вікнами.
миші з горища змели полову,
рушники на іконах випрано,
мати несе капусняк від печі,
морозе, ходи зігрітись.
а не приходиш до нас у святвечір –
най і весною не стрітись.
пахне кутя, аж всміхається хата.
комин зітхає лячно.
«морозе, приходь у онука забрати
страхи дитячі», –
бабуся чука мене на колінах, –
«от скаже, хоч плач, хоч смійся!»
на кладовищі мені серед рідних
не вистачить місця.
|