Ти тягнеш мене на дно, вкусивши за ліву ногу.
З рота твого ллється вино страждання. Я не можу пробачити недобажання, не можу побачити бога в рисах твоїх, спотворених хмелем шукань. Я втратила легкість буття, якої не мала досі. Слина твоя сповнена соку цикути. Я не здатна повірити в недоспокуту. Не здатна розширити простір спільного світу, де гострим став кожен кут. Десь на далекому острові Авалон Авеля вбив Каїн. І зрадами нас водномить одарив Всевишній. А пам’ятаєш, ти з кісточки вишні для мене зробив кулон? Я його загубила у Барселоні. Певно, тому ми, генії, – горді й грішні. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18229.html |