Там, на березі синього моря, чула я дзвонів розкіл.
Ти грав мені на флоярі любові, перев’язаній чорною стрічкою. Застромляв мені в груди осиковий кіл і кричав: «Вже облиште нас, демони!» Засихали слова мої, сльози німіли… Мій немилий, а сильні ми, де ж вони?! Ми живемо на зрізах пекельних кіл. Чи помремо святими і вічними?! Там, на березі зимного моря, чула я чайок розгул. Ти грав мені на тамтамах любові, обтягнутих шкірою ворога. Мої коси занурював ти у намул і кричав: «Шолудива і грішна ти!» Мої пальці ламались об хвилі й тонули… Мій минулий, не станемо кришнами. Ми танцюємо в колах життєвих дул, ми співаємо хрипло, як ворони. Там, на березі сірого моря, чула, як човен загув. Ти грав мені на гавайській гітарі з чотирма посивілими струнами. Я ковтала, мов дим, твій захопливий грув і кричала: «Я буду нехворою!» Все тремтіли у такт мої вицвілі губи… Моя згубо, згноїли аморе ми. Ти сказав значно менше, ніж ти забув. Я не стала твоєю лагуною. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18224.html |