Я не буду боятись вовка
Коли йтиму повз лiс незатишний, Бо я чутиму голос твiй нiжний. Та на жаль, він лише у думках. Самота на шматки мене крає І в цій тиші гучній та одвічній Є лиш зір холоднеча космічна, Що вiд нього єство завмирає. Моє серце не знає спокою. Й хоч вже інший твій стан обіймає І тепло твоїх уст відчуває- В своїх мріях я досі з тобою. Так, забути тебе я не в змозі, Але досить в минулому жити. Мушу спогади врешті згасити І радіти своїй перемозі! | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/18015.html |