Дощ пересапує мої грядки,
сум переписує мої рядки... Надворі зливи вологка рука гойда дерева й голубів ляка. І зошит, лишений на підвіконні, гортає вітер мокрий і озонний. Дощ пересапує мої грядки, сум переписує мої рядки... Під цокіт мірний, голосно-безгласний я вмію жити без турбот, без часу, бо кіт із потонулого будинку дарує воркітливі перезмінки. Дощ пересапує мої грядки, сум переписує мої рядки... І світ як чаші каламуть безкрая мМене гойда, колише, напуває. Я не труюся, я і не боюся У сірій зливі сіро розіллюся. Дощ пересапує мої грядки, сум переписує мої рядки з кінця в початок, з краю і до краю. Не бійтеся, світ вмився й не вмирає. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17957.html |