Я вчора збагнула, що значить бути красивим,
коли він зайшов у вікно і присів на полиці.
Шкіра його із відтінком кориці.
Пальці його – як стебла; вени його широкі; серце його вразливе.
Я вчора відчула, як дивно пахне волосся,
і як пори року й погода нічого не важать.
Я все чекала, коли він розкаже,
звідки прибув, навіщо; сни які бачив віщі; вмер у якому році.
Я вчора знайшла ту природність, що мають діти.
Із зімкнутих вуст все звучало прозоро й просто.
Він пояснив, щоб осмислити космос,
треба позбутись форми; жити жуком і птахом; треба себе відкрити.
Я вчора сиділа в кімнаті у темряві мертвій,
коли ворухнулись від вітру фіранкові складки.
Він полетів і залишив на згадку
чіп на ключиці лівій; датчики на зап’ястях; пам'ять частково стерту…
|