Жерделька плакала в пітьму так біло-біло
Вітрець постукав у вікно, і я відкрила Світ тиші, пахощів, сюрчань і сліз квітчастих Такий врочистий, неповторний і невчасний. Ти знаєш, світе, люди люблять поверхово: Щоб вищим стати, заповітне хочуть слово. Ти знаєш, світе, люди люблять галасливо: Щоб не почути в голові думок правдивих. Ти знаєш, світе, ти приречений достоту, Бо кожен зранку має вийти на роботу Й зробити все, за що йому заплатять гроші Не сумніваючись: що зле, а що хороше, Що на життя, а що на смерть, що гріх – що правда, За що чигає вічний сором а чи й лаври, Що буде завтра і чи буде завтра світло. А сюрчи, сюрчи і плач, жердельний світе. | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/17862.html |