Марево
Мені сьогодні марилось… живу чужим життям - розбитим та потрісканим, не з тим і вже не там. В душі чужі емоції, в очах чужа журба, А навкруги овації, а навкруги юрба. Ти поряд (чомусь поряд ТИ!)… Але ж це не спроста… Ти марево з минулого, з подертого листа, З чернетки… знову викреслю. І знову посміхнусь. Мені це лише марилось, тому я не журюсь. Я звикла. Покохала знов – я вірю, я люблю! Та інколи, сполохана, чужим життям живу… Я сумую без тебе… Я сумую без тебе… Поза межею часу та спогадів, Я сумую, бо знаю, що життя вже спалило мости І між нами нічого-нічого, і нами не прожито Ні одного щасливого дня з гордовитою назвою «ми». Так природньо – між нами роки та години мовчання Та невчасно загублена мапа земель Ельдорадо, Де ми мріяли, як деміурги творити кохання, І знаходити в кожному дні та хвилині відраду. Не судилось… і то лиш моя теорема, Моя відповідь, сповідь, нікчемні та марні думки. Я збагнути не можу – чому моя доля окремо Буде плести зелені й духмяні з барвінку вінки… І ми будемо далі паралельними стежками кОвзати, І, ми будемо далі будувати окремі життя, Оминаючи біль, оминаючи радісні спогади, З тих часів, коли мали надію на спільне буття. Я без тебе сумую… Нехай!… Це моє божевілля. Розійшлись. І життя вже спалило мости. Ти казав, що відчув – як я місяць тому святкувала весілля, Я також відчувала, як за місяць до того зіграв своє ти. *** Ты мне снова снился… Снился ты мне снова… Почему-то злился, Не сказал ни слова. И в своем молчании Был таким суровым, И таким отчаянным, И каким-то новым. Я стояла рядом, Руки скорбно висли… Не коснулась взглядом, Не коснулась мыслью. Как жена чужая, Рядом с чужим мужем. Время обнажая, Мы о прошлом тужим… Вспоминаю сон свой, И пишу верлибр… Ну, хотя бы снишься И на том спасибо… | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17774.html |