і серцю крикнеш "перестань!",
й сама собі, що не стара, і світ, мов чиста береста, чекає ніжності пера. курну дорогу дощик топче, шепочеш: "стою, стою". коханий зморшкуватий хлопчик тримає в руці твою. вóрони чорним віщунським сміхом березові рани гоять. переживемо ми навіть їх з тобою. "lovemelovemeshowthatyouloveme", - горобці із соняхів сонцю співають, - "ніщо не змінюється і не зникає. togetherforever. вічновічнавіч." | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17760.html |