Я колись помандрую до Африки,
в лапи сонячній динамічності. Ну а поки життя забиває цвяхи в босі ноги моєї вічності. Яснокрилий мій сяючий гріх, я нестиму в собі до кінця тебе, друже. Я побачу цнотливий пейзаж пустель і тіла, мов лоза, натягнуті. Ну а поки знаходжу в своїй постелі щоки в пудрі і пальці в золоті. Але ти, на відміну від них, не тонуєш брудного лиця, любий друже. Повернусь я із темною шкірою, із тамтамом і синім кактусом. Ну а поки затори і чорні діри, вечори під високим градусом… Мій сп’янілий і схиблений бог, твою плоть я спожив без жалю, милий друже. Повернусь на слоні чи на страусі. Із піском або серцем у пазусі. Ну а поки отримую по заслузі за кармічні провини й казуси. Хоч згораю, коли ми удвох, я це хиже проміння люблю в тобі, друже. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17727.html |