Ранок прийшов на столичні радіостанції.
Місяць зостався у склянці холодного чаю. І я досі не спав, я все слухав, як на струнах тремтять мої пальці. Ще один день на планеті Земля я шукатиму те, що вже маю. Тридцять три роки, як ти Отчий дім покинула. Твій день народження – для небожителів траур. Коли їхала ти, було зимно, і я втратив душі половину. Очі мої стали темні, як біль, і на клапті подерлася аура. Що побажати тобі у цей день народження?! Що дарувати тобі, я, повір, не знаю… Я півночі крутився на ліжку, моє тіло шукало положень. В мене для тебе є все, що в мені. А в мені – лиш тебе є до краю. Кажуть нам майя, що всі ми невдовзі загинемо. Кажуть брахмани, що карму, на жаль, не міняють. І це диво, що хтось на планеті мого світла несе половину. Диво – торкатися пальців твоїх, коли поряд тебе вже немає. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17680.html |