теодозія
раптом йому пригадались і залізниці закінчення, і дівчинка, що кричала: я буду дивитись на інших! все, що було богом дане сьогодні як на долоні: ніжно торкати вустами вихор у неї на скроні. море, мов чача, займалось. моря було по вінця. причалом луна блукала: я... буду... іншою? феодосія всі вулиці вели в минуле, до моря, до її обіймів - так руки до жінок тягнули актори у беззвучних фільмах. і серед ночі, він, напившись якогось дивного мускату почув, до неї подзвонивши: ваш абонент бажає спати. й цибаті чорні чаплі кранів, вантажачи металобрухт, із розпачем, немов востаннє, пташино зойкали: ти-тут. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17565.html |