вода, подібна до чорнил,
каміння зточує в намисто. заходить баржа в ізмаїл - у порт, неначе в місто. і місто у обійми радо приймає мерзлі чалки, і їхній ніжності не зрадим ні я, ні чайки. так повертаються кохані - як друзки глечиків до берега із калабані, приречено - удосвіта в міста далекі, в близьке минуле. ключем із одного лелеки. вокзальним гулом. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17546.html |