Єдине питання, яке повертається знову
весняним рівноденням і голубом б’ється у шибку щороку, щоразу, коли я сама, коли пахне повітря весною, незроненим першим дощем, терпкою свіжістю листя - таке недоречне і непотрібне. Воно бухає в серце щосили, й тріпоче сполохано наче мушка, яка заблукала, злякалася і розгубилась в павутинні ошатно висновиганих, нитка до нитки, моїх випрозорених днів. І щось рветься, вбачаючи помилку,зроблену ще на початку плетіння: - Чому? – задихаюсь, питаю себе я, - Чому?.. Та не чую у відповідь й слова... А хто тут і що мені скаже, якщо навіть не знаю сама: Чи потрібна була у чужому житті? Чи був ти потрібен? Чи потрібне це зараз? Кому? Чи були б ми обоє щасливі, якби? Дивно... Знаєш, я навіть не маю образ ні на нас, ні на наше життя, ні на когось окремо. Я давно вже навчилася жити інакше, щасливіше, і не хотіти повернути навспак неназдогнане річище, щоб увійти в воду вдруге, але... Щовесни я питаю “чому?” - чи питають у мене, не знаю. Щовесни я втрачаю свою рівновагу і знову знаходжу ледве. І єдине, що хочеться врешті збагнути: чи довго незнайдена в юності відповідь буде до мене вертатися як весняна застуда як голод | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17453.html |