труби-гіганти урбанізованого мегаполісу чхають димом.
він примушує занадто швидко жити, без упину падати і підійматися…
підкорює тебе, підганяючи під свої стандарти.
підземні переходи дихають на тебе,
віддаючи частку свого тепла,
але воно зовсім не зігріває.
в буденній круговерті спиняєшся на мить,
подумки зриваєш п”янкий поцілунок з рідних губ
і, напідпитку, йдеш нічними сонними вуличками,
знаючи, що вже десь в іншому куточку міста
ти, як завше, розказуєш комусь вечірню казку
чи співаєш свою колискову, можливо,
уявляючи мене…
***
кажуть – красива…
хочу, щоб ти сказав це.
кажуть – щаслива.
можливо.
не відаю, що роблю…
напевно, люблю.
|
