Їх поцілунок був більше моїм аніж їхнім. Їх поцілунок самими губами палкими … Серед власних цілунків не знаю безбарвних чи пісних, але той я чомусь була ладна доїсти за ними. Тричі вбирали одну із волого-червоних губів рухом таким, з яким риби вмирають на суші. Той, хто їх спостеріг, той, я певна, обох їх хотів, як не тіла, то принаймні розпалені душі: аргентинське танго на рівні мімічних м’язів. Ніжну малину дівочих вуст опівнічних не лише він, а й сотні очей тоді обірвали. …Там, де була свіч, лишиться тільки підсвічник: Поцілунок скінчиться, бо вдиху не вистачає. Я, мабуть, цілувалася з ними утрьох, бо так само перехоплений подих, як крихітну смерть, переймаю. Я, певно, притислась як вогка розтулена рана, малину зривала, на чужих залишалась губах і танго утрьох задавала своїми вустами… Не тьмяніють чужі поцілунки у спогадах й снах. Чужі поцілунки тільки й лишаються з нами. | ||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17263.html |