Були пісні, були слова,
були дзвінки і аж до рання, розповідав мені вірші, а я повелась на кохання. Літала в мріях я щодня, і знала що це все насправді але прийшла година та, і розказав ти все по правді. І очі налилися сліз... Не хочу плакати, не буду. Казала я собі в ту мить: "цю мить ніколи не забуду" Пройшли роки і ми зустрілись, і запитав: "мене ти як?". Розповідаю дуже щиро: "сім'я, робота, а ти як?" У нього очі засвітились і вийшла правда крізь уста: "ти досі в снах мені лиш снилась, чому я був такий дурак? Подумай,.Може все вернути?" він запитав мене ще раз: "бо я не можу все забути, давай зустрінемось, ще раз". І я в пів тону показала: " ти розумієш який біль, тримала в серці та людина, якій на рану сиплеш сіль.?" І зрозумій ти не людина, тому кажу тобі слова: колись , я була ще дитина яка кохала без кінця. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/17255.html |