- Слушай, а ты в это веришь?- Во что в это?- Что первая любовь - всегда последняя?- Не знаю… Надеюсь, что нет… (Анна Гавальда. «Просто вместе»).
*** Коли він приходить, все стає схожим на справжнє, Він втомлений, але щасливий, читає мені Гавальду, Готує якусь вечерю, дивно смачну, як завжди, Й здивовано посміхається «ну що за дурня, навіщо оте кохання?» І справді, яке кохання, коли він просто існує поряд, Дихає, засинає, дивиться фільми й пише листи батькам, Запевняючи їх буденно: «скоро приїду», а я одразу тамую подих Намагаючись не закричати раптово і дуже по-театральному: «не віддам». Він пригортає до себе і враз розкриваються всі мої карти, Навіть ті, що приховані в випрасуваних комірцях. А він каже: «маленька моя, воно ж навіть того не варте,. ну подумай сама, ну не плач, ти ж доросле розумне дівчатко». Коли він приходить, все стає схожим на справжнє, Він втомлений, але щасливий, читає мені Гавальду. А я шаленію від того, що він зі мною, нехай навіть і не назавжди. Й здивовано посміхаюсь «навіщо оте кохання?» | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17202.html |