2010-01-20 : valeria : Неофеміністичне
[Имя автора было скрыто первые сутки]
| Я – просто розболена шкіра, коли із тобою:
нема ні душі та чеснот, ні огріхів та вад. Візьми попід пахву і, як парасоль, неси із собою, зрозумівши, що я, так як й він, твій малесенький раб. Ні, не друг і не брат, не коханка, не бранка, не любка, для твоїх голосу й запаху я скоріш ніздрювата губка. Кладу своє голе тіло тобі на долоню. Вона не шлюбна постіль й поготів не вівтар. Я просто молюся, щоб ти мене гнав, безборонну, у напрямку власного серця, як сотні бездумних отар, які скерував раніше, не кинувши й пари з вуст. Прийми ж тепер мою волю й розтопчи, o німий златоуст! Лиш найсильніший чоловічий дух спроможний витримати прагнення жіноче коритися і плазувать в тіні. Явись мені, скажи мені, пророче, що я, цю неміч у собі не поборовши, найду настільки повнокровного хазяїна, аж тому не зірветься з губ, неначе десь ницість в почуттях моїх причаєна. Повинен знати ціну нам обом і глибоко закон природи відчувати, і бути милосердним, наче Бог, й, мов Сатана, мене одну обрати, повинен… Винен… Винен існувати, чекаючи на мою ницу, прикру ласку, як на таку собі навіяну підказку про те, коли ж йому почати ЖИТЬ!!! | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17175.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||