2009-11-24 : valeria : Загоїлось
[Имя автора было скрыто первые сутки]
| Моє серце, немов напівздохле щеня паршивої сучки,
скиглить біля висхої цицьки нашого кохання. В ньому змішались від болю всі передсердя та шлуночки, як пори року при потепління глобальнім. Від найпершого дня про те, що захлинешся мною, моє серце тужливі пісні під валторну співало. Я готова була до розлуки, і болю, і бою з собою, тільки, прости, що все вийде на так, не врахувала. Не врахувала, що з розуму зійду до тебе, як майбутні покритки до парубків сходили з призьби. Не врахувала, що і мені відтепер буде треба розкута собача поза, густий спазматичний видих, що ти мене вивернеш віршами важкими назовні, і зриєш кролячу нору, щоб я впала у диво, що тільки коли набереш з мене пригорщі повні, то зможу сказати, що стала нарешті щаслива… Не врахувала що буду по вінця й дощенту твоя, і що, відчувши найменше схолодження, серце спробує виплюнуть гуашевим згустком з себе життя і все закінчити так, як любило тебе, – відверто. Цим літом постійно їм полуниці – маленькі серця, щоб підправити те, що із власним серцем скоїлось. (При прощанні я помирала з ридань на його плечах; він сказав: «Не плач. Кохання не звітрилось – просто загоїлось.») | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16860.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||