ПЕРЕДСОН
Повільна гусінь паморозі - слимакова хода - довгий лишає слід. Чудуються очі калюж: небо дивиться якось холодно, пронизливо і неприязно, легше не бачити – мружитись. - Небочко, небо, чого ж ти? Ми – діти твого дощу. Пригадуєш, був тут днями? Усміхнися до нас сонячно! - Тссс, - злітає згори печально повчально, то гілка здіймає руку й кладе на вуста листок один другий: - Тихше, маленькі, Це – осінь. Не жартуйте до неба, прозорі мої, спіть собі. Спіть... ХЕРСОНСЬКА ОСІНЬ Херсонська осінь така насправжня: і жовтень – жовтий такий, аж лячно, і вересень – вересовий, медвяний у серпанковій сріблястій мрячці. І листопад – листопад правдивий. Вийде – і ранок втрачає листя, вдосвіта трепетне, мерехтливе, гілки вичорнюючи начисто. Перестрибнув – наче лан квітучий: Зелено, жовто, черлено, сиво. Осінь херсонська така болюча, Тривала, стишена до безсили. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16814.html |