2009-10-05 : Босячка : Ритм осені
| Осінь пришла сірим небом, наповненим холодними хмарами.
Прийшла, зараза, хоч я її і не кликала. Різкий, мов тисячі голок дощ, нагадав про те, що моєму плащику вже пора в шафу на зимову сплячку. Іду по алеї, вистукуючи на брудному асфальті ритми осені, ритми дощу, ритми смутку і самотності. Ритми свого серця. Чорти б її забрали, ту кляту роботу. Ненавиджу прокидатися о шостій ранку, ненавиджу оці сонні вранішні збирання, коли мозок ще не прокинувся і тіло просто налаштовуючись на автоматичну передачу, виконує всі процедури. Дати котові їжу, дати собі їжу, дати собі каву, подивитись на незастелену постіль й з тихим смутком зрозуміти, що знову щось не встигла… Дати собі обіцянку з завтрашнього дня почати життя спочатку. Не викурювати щодня пачку цигарок. Не посилати далеко - далеко улюбленого начальника. Врешті –решт спромогтись зрозуміти, за що ж він терпить таке стерво в своєму відділі. Зробити генеральне прибирання у всіх кімнатах твоєї маленької однокімнатної квартири. Сходити до психіатра. Навчитись в'язати крючком й кататись на роликах. Відвезти маму до… Довгий перелік твоїх зобов’язань собі переривають без усякого попередження: -«Сумуєш?» -«Ні, думаю…» -«Виходить?» - «Та не зовсім…»… Далі пара – трійка фраз про роботу й осінь залишається сумувати за порогом офісу. Хто придумав цього мужчину? Чому саме тобі так «пощастило» стати його мішенню? Такі думки не те що не надихають на роботу, а просто заставляють забути усі, дані собі до цього, обіцянки. Ну й хрін з ним, з начальником, але робочий день розпочнеться лише після кави з сигаретою. Курю нервово, глибоко затягуючись, кривляючись настирній осені через вікно. Мабуть таки дам собі ще одну обіцянку. Адже знаю, що після роботи піде мене проводити, дійде до під’їзду, подивиться ніжно так і побажає солодких снів. Пообіцяю собі, що сьогодні не змовчу, як завжди, а все-таки скажу правду: самі солодкі сни можуть бути лише поряд з ним. Цікаво, а він встигає застилати вранці ліжко? Кава закінчилась, сигарета обпалила пальці, видавши мені мої таємні потяги – коли чогось дуже хочу, перестаю бачити світ навколо. Пора іти працювати. Пора проганяти з душі ритми осені… | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16524.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||