2009-09-14 : sianka : плювок в середину

Він вигадував якісь чудернацькі слова і клеїв їх на папір, і червонів від них, як від моїх ненароджених цілунків….і вночі, і в повній тиші в чорному оксамиті повітря, в пекельному золоті ліжка, в смертельній – до болю смертельній білизні подушок, в могильній потойбічній тиші душі…. Його дихання сповільнювало час і простір і те що є за часом і простором. Биття його серця – як дзвін на війну я прокидалася від нього вночі і задихалася від бажання. І кожний удар його пульсу – біль і смуток, спокій і дзвін кайданів по закупорках пам’яті, одвічна боротьба і одвічна покора на білосніжному ложі душі в золотій оправі любові. Я сиділа і писала оточена морем твоєї власності, ніби потерпіла корабельну катастрофу на безлюдному острові і немає надії на порятунок. Хвилі твоєї присутності котилися і розбивалися біля моїх ніг, бризги обсипали мене, як іскри від багаття, і ранили, і гріли, і палили, і пестили, і катували…. Він писав і робив багато помилок, потім вставав і казав «на добраніч» … хотілося бути простирадлом, ковдрою, подушкою в його ліжку. Близькість твого тіла – ввесь бруд і вся чистота, велич, наказ і благання, відчай і безнадія лева над переможним гладіатором. Ні, я не розумію. Я ніколи більше нічого не хочу розуміти. Я сиділа - просто сиділа біля його ніг, сиділа і дивилася… він писав щось дуже важливе, проте чуже, іноді радився зі-мною,так ніби то була не я, так ніби мене взагалі не було. І ми обоє знали що все це дурниці,все це лише привід щоб я сиділа біля його ніг… але ж не можна сидіти біля його ніг все життя – лише пів життя. Добуваю слова з глибин своєї наївності і несміливості – і кутаюся в них, як в кокон і чогось знову боюся. І ти не розумієш, не розумієш чому. Ти не маєш часу. Але ж ти кажеш що часу не існує і в той же час кажеш що не маєш часу, як можна мати чи не мати те чого не існує? Як же ж ти не розумієш? Розумієш! Він встав і сказав щось цілком іншим тоном, і здалось що говорив якоюсь чужою мовою, хоча я розуміла кожне слово… Ти не розумів не відчував. Напивався моїми слізьми –у кожній сльозі шукав відблиск своєї краси і своєї сили, і ти переміг та все-таки залишився самотнім. Ми стояли взявшись за руки і ніхто не знав, навіть ми самі, як ми далеко і близько в водночас. Ти дивився глибоко в очі, а я відчувала тебе серцем. «Я забуду тебе коли сліпий художник намалює звук пелюстки що впаде на підлогу неіснуючого кришталевого замку»

КОММЕНТАРИИ олейна 183850   2009-09-14 19:49 глибоко відчувати - не значить добре писати про ці відчуття успіхів, людинко, що так хоче написати КРАСИВО синхронный перевод 183852   2009-09-14 20:02 только что на потом - все преграды истерты в ноль? все мечты по местам, триумфаторами на подиуме. ты не веришь, как сладко может погладить боль, твои письма давно превратились в отборный опиум. и зима позабыла дышать по ночам в наши окна, и беда распрощалась, откланявшись в черноту. я забыл, как давно это было - изгнан и проклят, ты не помнишь, как в сердце выращивать пустоту. только что на потом - наша сказка явилась в быль? а герои вчерашних битв нынче короли. все стремления, сбывшись, сбились под ноги в пыль, а над ней возвышается одиночества монолит. Mozgoeб Metaxyeвitch 183853   2009-09-14 20:29 останній рядочок вартий фантазії щодо продовження пригод сліпого маляра у чарівному світі неіснуючих кришталевих замків, чудернацьких флори та фауни... і звісно, влучних коментарів сд, чсу, кріоля і т.д.... олейни, етс... griol 183870   2009-09-14 21:13 оп-пля, тьху блин, опять нипаруске. вот жеш блин griol 183871   2009-09-14 21:15 ---синхронный перевод 2 +2 http://yvision.kz/community/собственное%20творчество/15262.html#comments олейна 183940   2009-09-15 08:09 ---Mozgoeб Metaxyeвitch 3 я уже откомментировала Yuta 183945   2009-09-15 09:02 не плюйтесь, дівчино Loffofora 183952   2009-09-15 09:42 +05 Ivan Kulinski 183968   2009-09-15 12:09 Чорт, а круто. Да, помилки, да, надто красиво, але здається, автор дійсно ТАК відчуває. І я відчув так само. Дякую. +2, додав у вибране. ночной сыщик 183997   2009-09-15 14:56 Он придумывал какие-то странные слова и клеев их на бумагу, и краснел от них, как от моих нерожденных поцелуев ... ... и ночью, и в полной тишине в черном бархате воздуха, в адском золотые кровати, в смертельной - до боли смертельной белье подушек, в могильной потусторонней тишине души .... Его дыхание замедляло времени и пространстве и то что есть по времени и пространства. Биение его сердца - как колокол на войну я просыпалась от него ночью и задыхалась от желания. И каждый удар его пульса - боль и печаль, покой и звон кандалов по закупорка памяти, вечная борьба и вечная покорность на белоснежном ложе души в золотой оправе любви. Я сидела и писала окружена морем твоей собственности, что потерпевшая кораблекрушение на необитаемом острове и нет надежды на спасение. Волны твоего присутствия катились и разбивались у моих ног, брызг осыпали меня, как искры от костра, и ранили, и грели, и жгли, и ласкали, и пытали .... Он писал и делал много ошибок, потом вставал и говорил «спокойной ночи» ... хотелось быть простыней, одеялом, подушкой в его постели. Близость твоего тела - всю грязь и вся чистота, величие, приказ и мольба, отчаяние и безнадежность льва над победным гладиаторам. Нет, я не понимаю. Я никогда больше ничего не хочу понимать. Я сидела - просто сидела у его ног, сидела и смотрела ... он писал-то очень важное, однако чужое, иногда советовался со-мной, как будто это была не я, будто меня вообще не было. И мы оба знали что все это глупости, все это лишь повод чтобы я сидела у его ног ... но ведь нельзя сидеть у его ног всю жизнь - только половина жизни. Добываю слова из глубин своей наивности и несмиливости - и кутаюся в них, как в кокон и чего снова боюсь. И ты не понимаешь, не понимаешь почему. Ты не имеешь времени. Но ты говоришь что времени не существует и в то же время говоришь, что не имеешь времени, как можно иметь или не иметь то чего не существует? Как же ты не понимаешь? Понимаешь! Он встал и сказал нечто совершенно другим тоном, и показалось что говорил какой-то незнакомом языке, хотя я понимала каждое слово ... Ты не понимал не чувствовал. Напивался моими слезами-в каждой слезе искал отблеск своей красоты и своей силы, ты победил и все еще остался одиноким. Мы стояли взявшись за руки и никто не знал, даже мы сами, как мы далеко и близко в то же время. Ты смотрел глубоко в глаза, а я чувствовала тебя сердцем. «Я забуду тебя когда слепой художник нарисует звук лепестка что упадет на пол несуществующего хрустального замка» ночной сыщик 183999   2009-09-15 14:59 ахуительно. очень понравилось романтично даже как то. лирично филосовский микс, отливающий в дарк1+ sianka 184052   2009-09-15 19:52 ---ночной сыщик 11 дякую... sianka 184053   2009-09-15 19:54 ---Ivan Kulinski 9 дякую, дуже приємно що іменно ти так думаєш, бо ти на мою думку афигетительно пишеш, спасибі

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16390.html