Не буди мене, мій любий,
Я природня у ві сні. Бо не треба чароочі, Так примружувать мені. Не дивись на сонну, любий, Бо ж не знаєш що питати. Я ж і словом непокірним, Більш не хочу навертати. Ти ж не спиш, бо відчуваєш, Тепло лагідне і ніжне. Пригорни своє натхнення, Щоб не збігло в роздоріжжя. Засинай, а важкі думи Відпускай у чорне небо. Оберну я їх птахами, Хай летять подаль від тебе. Зійде сонце і промінням Простягнеться ввись до хмарок. Щоб і я, як сон солодкий, Зникла тишком на світанок. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/16388.html |