Моє небо налилося дощем
та під сухими п’ятами осені репнув асфальт. У порожній голові перекочуються громи й блискавки - тільки щем, і ні краплі, ні крапельки сенсу в усьому, що відбувається! Осене, хальт! Я озброєна болем і втомою, Я вимагаю: на МОЄМУ небі має бути МОЯ погода (безперечно, придатна для польотів уві сні й у безсонні)! Тепер ти почула і знаєш. Знаєш? Отже, маєш виконувати, навіть не маючи згоди. Я диктую умови: записуй косими рядками дощу і хутко висушуй золотим піском листя подихом теплого вітру й запам’ятовуй: Я СВОЄ СИНЄ НЕБО НІКОЛИ Й НІКУДИ ВІД СЕБЕ НЕ ВІДПУЩУ я тебе не пробачу, не забуду тобі й не прощу я відверто кажу й не вдаюся до хитрості. Чуєш? Осені мито Буде сплачене... Переболить оксамитова туга, Переплаче бабине літо у хустку в заплатах... А у січні бездонне небо – як синя наруга - подивиться зверхньо й весняно і нагадає мені мій дурний ультиматум. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16306.html |