Повірила статуям:
лики німої жури, дитячої радості чи торжества перемоги, вдивляються впевнено, й чують, хоча й нагорі. Та я відчуваю: болять їхні бронзові ноги - довіку стояти, несхитно тримать дітлашню, врочисті ескорти і пари подружні стрічати. Я їх відчуваю, і вдячно сиджу і мовчу бо статуї вміють так зручно і слушно мовчати | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/16212.html |