* * *
Мама стала все рідше мені дзвонити і частіше дивується: ти розібралась сама? Що поробиш, ми надто дорослі діти і мене не ляка ні моя, ні... твоя зима. Я спокійно сприймаю життя тихоплинну вічність. І не плачу, як бачу: у вирій летять журавлі. Не розгадуй: невдячність це, або така цинічність. То я так подолала надії, жахи, жалі... * * * Моя планета - наче без осі моя земля - немов і не кружляє нема у кого спокою просить і поштовху зсередини немає. Не оберу кістяк, снагу і вісь не наберу ваги протистояння відтак, моє тепер, моє колись - між небуттям довільне коливання Ні, не наважусь. Обрані шляхи - обернені доведення до втрати... безвеслий човен - поміж берегів, пішак - без друзів та без ворогів, торговець, що спізнився на торги... Нема для чого навіть помирати. * * * - Помолися за мене, Боже. Я забула слова і фрази. Помолися за мене, Боже - я до себе відчула відразу. ...Зупинилась. І що казати? І куди, розкажіте, бігти? Не навчилась собі брехати, а від правди - нема як жити. - Помолися за мене, Боже, не молитися - так негоже. | ||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15972.html |