один знайомий гіппі подарував мені майку з пацифіком на спині
сатаністи на Троєщині питають:
а што ето у тєбя за значок такой, Мерседес штолі?
слава Ісу, чуваки, кажу так чемно, то Українські Авіалінії
я їм соляру поставляю
за демпінговими цінами
літаю по всьому світу
ви бували в Бангладеш?
там в Читтагонзі подають до смаженого рису з курагою найсмачніший кетчуп…
Літо видалось аж занадто спекотним. Шоби якось втамувати спрагу і послабити нєвиносімую льогкость битія, я пив абрикосову косориловку, їв канапки зі сливовим джемом і читав Додостоєвського. Федір Михайлович Додостоєвський писав цікаво, але нудно. Юна студентка Наташа Ростова вбиває сокирою ростовщіка П’єра Безухова і тікає на кареті з коханцем в Баден-Баден. Там на міському кладовищі вона переховується від таємної царської жандармерії, яку очолює княгиня Балканська. Такий собі типовий боєвичок, але все ж таки краще ніж фентезі Антоші Чехонте.
В перервах між читанням та трапезами я занурювався в басейн з прохолодною водою і думав про всяке різне. В основному я розмірковував про другий прихід на Землю Ісуса Христа і про Кінець Світу. Взагалі я не дуже в то вірю. Принаймні в то, шо прихід відбудеться найближчим часом, бо щовечора дивлюсь канал Діскавері. Та допустити можна все. Нема в тому нічого грішного.
От вони, ці товстопузі бізнесмени, місіонери, політикани, будують храми, піздякають про спасіння душі і всьо таке. Дурні. Вони навіть не здогадуються про те, що коли Ісус прийде на Землю, він буде не з ними. Він буде втішати шльондр, наркоманів, сатаністів, бомжів і голодних дітей Африки. Псевдоблаженні виблядки впевнені, що спасуться саме вони, але спасуться повії, алкоголіки, прокляті поети і божевільні мандрівники. А жирні підараси горітимуть в Аду, так і не зрозумівши чому саме вони. Хоча Федір Михайлович Додостоєвський все це описав і дещо завуальовано розтлумачив в оповіданні «Браття Карамазови» ще в позаминулому столітті.
Про таке я думав, занурюючись в басейн з прохолодною водою. А коли спека поволі спадала, я телефонував одній знайомій Наталці. Вона майже Ростова, бо вбиває мене в ліжку. Не сокирою, звісно. Мої думки про вічне та незбагненне під час того вбивства перетворюються на дрібні молекули і атоми. Вони світяться в темряві і відлітають в небо назустріч космічній прохолоді.
|
