Полудневі, підвіконні кущі, ніби волокна старої зубної щітки,
на пультах проспектів запалі витерті кнопки міських клумб.
Змішуються на віконному склі сонячні відтінки й відмітки.
Нагадуванням чогось потойбічного долинає гудіння з труб.
І вижухлі, післязимові стебла мальв, як поодинокі втомлені вишки
назавжди збанкрутілих чужоземних операторів мобільного зв’язку.
Розлита ртуть газетних рядків.У паркових дерев зламався запобіжник,
Та й наші з вами голоси перетворюються на якусь субстанцію в’язку.
Викорчуване, безкриле коріння подібно до неопізнаних частин скульптур
чи пам’ятників одного з підземних часових поясів та тіньових режимів.
По брудному склу крізь перепади частот пропливає старенький абажур,
як щоденне серце, як швидке обертання в барабані при повному віджимі.
|
