2009-06-24 : Ivan Kulinski : плюс сто сорок
| тобі двадцять п’ять, четвертак життя,
а скоріше половина, час розуміння, час буття кимось – ти закриваєш очі і заходиш до потягу метро. ти знаєш, що сідати потрібно в кінець вагону, бо там більший протяг. принаймні, це ти знаєш, а інколи таких речей цілком достатньо. * двадцять хвилин на вивчення реклами – оцей довбойоб гризе флешку з таким виразом обличчя, ніби вона щойно побувала в чиїйсь піхві, ота щаслива родина розглядає пакунок з гонораром, показаний спритним фотографом щоб хоч якось розвеселити моделей, а цей щирий українець, який захистить нас від влади, щирить своє національне їбало, думаючи про маленьких хлопчиків. окей – кажеш ти собі, нехай я таки справді їбанат, нехай моя любов збочена, отруйна і хвороблива, але картинка навколо з кожним роком пласкішає, як нові моделі телевізорів, а я, принаймні, хоч і добряче у ній затиснутий, ще живий, адідас, Господи! ** з такими думками ти по-любому запізнюєшся на останню електричку, це як в ліжку – одночасно виходить украй рідко, вибігаєш на порожню темну платформу і слухаєш, як вона кричить вдалині, електричка – це самка, точно самка, і от тут найцікавіше: вона кричить при зустрічі з такою самою самкою, інколи навіть одночасно. *** - доброго вечора. мені у ворзель, полтінік. - поїхали. він тисне на газ, коли ти ще й двері не встиг зачинити, і ще дві думки губляться у вітрі. 100 \ 120 | 140 / давай, чувак, я дійсно запізнююся на зустріч з собою! **** інколи трапляється так, що випадковий нічний водій витягує тебе з персональної ями, випадковий, наприклад, діма із крима, питає – як ви у цьому місті живете? це ж піздєц! – а ми не живемо. і за вашою дев’яткою женеться гроза, прямісінько за антикрилом – стіна води, найтовщий мур у світі, і блискавки облизують ваші сліди і підняту вами хмару куряви грім розбиває. давай, діма, скільки там ще праворуч від стрілочки?! відриваємось! потім ви довго віддихуєтесь, розмовляєте про крим, ти вже приїхав, але виходити не хочеться, і дістаєш два полтініка, і він не бере жодного. ***** на ґанку тебе зустрічають двоє дитинчат-потерчат. четверо груденят. – привіт! – кажуть вони – ми тут кохаємося удвох. ти з нами? – авжеж, мої манесенькі. ти не п’єш вечірні двісті, не куриш кропалик, не слухаєш музику в режимі сліп 40, не робиш нічого, що повинен, ти залазиш під ковдру і засинаєш між ними щасливий. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15863.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||