ми їдемо туди, де зелене перетворюється на жовте
за декілька тижнів. ми їдемо туди, де блакитне заповнює склянки ущерть. блакитне виповнює нас, доповнює нас. залізничний міст згортається, наче серпантин і поспішає за нами. у блакить. пустити корінці. ростити солоні листочки. ти кажеш, що хочеш дитину. провідниця заходить і питається, чи не хочемо ми чаю. за вікном вода. – ану марш на весла! – кажу їй, який чай?! ти знову кажеш, що хочеш дитину. я вдягаю поляроїдні окуляри і поруч з колією бачу чорну рибину. так, не сріблясту, а чорну. я хочу тебе – кажу. - здавайте білизну! – десь із корми кричить провідниця. у вікно зазирає портовий кран і завантажує до нашого трюму сонячні промені. їх якраз стає на останні три години і тоді потяг зупиняється, і ось вона – блакить. ми заходимо в неї, сплівши корінці рук двох, а ще двома – починаємо проростати. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15689.html |