2009-05-27 : Ivan Kulinski : громадські роботи
| Я не працював вже півроку. Сидів на шиї у держави. Раз в місяць ходив у центр зайнятості. - Ви маєте роботу? - питали там. - Нє. - Добре. У нас нічого для вас немає. - Я в курсі.
Допомоги по безробіттю якраз вистачало на пиво, курево і хавчик. Якби не довбані громадські роботи, все було б просто заєбісь. Громадські роботи - це така шняга, яку вигадали для підтримки робочого потенціалу. Приходиш ти з похмелюги в центр, а тобі кажуть: - Ви хочете працювати. - Агаа - не врубаєшся ти. - Ви хочете працювати, і в нас нічого для вас підходящого немає. Але є громадські роботи. У теплицях. - Ну? - Ну. Поїдете? Ми продовжимо виплати. - Спробую. Щось там в теплицях не склалося. Не знаю. Помідорів на всіх безробітних не вистачило. Мене направили в дитячий табір. Я підрулив до замдиректора, він якраз роздовбувався з когортою кухарів-студентів. - Зачекай - сказав він. Я сів і почав. Відкрив "Жінки" Бука на телефоні і прочитав сторінок кількадесят. В мене на телефоні немає розподілу на сторінки, і я ніколи не знаю, скільки ще залишилося до кінця книжки. Це чудово. Зам звільнився і підсів до мене. - Так ти хочеш працювати. А що ти вмієш? Ким робив до цього? - Завсклада. - Ніхуясобі! А освіта яка? - Вища. Менеджмент видавництва. - Ясно. Мені треба електрик. Вкручувати на місце видерті малими роз"їбаями розетки. Крутити дискотеки. Таке. Зможеш? - Ага. Я рік працював елекромонтажником. - Зашибісь! Ідем до боса. Ми підійшли до адмінбудиночку. - Чекай тут - сказав зам і зайшов усередину. Я почав. Уявляв дискотеку, струнких старшокласниць. Вони підходять до мене і з повагою торкають різні електричні інструменти. - А це що? - питає у мене білявка. - Викрутка. - Кльово, кльово. - Ей! Заходь. Я зайшов. Бос сидів прямо навпроти дверей і витріщався. Щось у нього таке з голівером було, з розрізом очей, чи що - здавалося, наче голова в нього подвійна. - Ти електрик? - спитав двоголовий. - Ага. - В сраці нога! В тебе допуску немає. - Нема. Але я рік працював... - З тобою будуть проблеми. З цим волоссям. Старшокласниці на тебе западуть. Я не беру тебе. - Але - сказав зам. - Я! Не беру його! - Ясно - сказав я. І вийшов. Що ж, не бути мені зіркою заїзду. Але в мене залишився Бук на телефоні. Я сів на лавку у табірному парку, відкоркував заначку і почав читати. До кінця було далеко. Дуже далеко. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15663.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||