2009-03-31 : Ivan Kulinski : моя маленька міфологія
| домовик
я довго шукав його на горищі у моїй сільській хаті – по кутках серед вищерблених горщиків і зношених чобіт. а потім вирішив – залишу йому подарунок, найцінніше, що у мене було – саморобного ліхтарика. наступного ранку на тому місці лежала велика скляна кулька, мрія кожної дитини – важка, холодна, райдужна від часу. коли бабуся померла, я довго не приїжджав туди, а як нарешті вибрався – кульки не було на її почесному місці на коминку. а ще – із китайського будильника зникла батарейка. комбайн якщо вже мова зайшла про міфологію, у моєму дитинстві наймогутнішим божеством був комбайн. наставали жнива – останні дні перед школою, у сім’ї всі розмови раз по раз повертались до нього: чи не попріє збіжжя у копицях, чи не переточать миші усе зерно, чи є у них совість, в сільраді. бабуся мало не щодня ходила в контору – ВИПИСУВАТИ, дізнаватись, просити, плакати. і ось, одного дня, на вигоні в кінці городу з’являвся ВІН – величезний червоний «урожай» або жовтогаряча «нива». він зупинявся, чмихав, поважно чекав, поки ми розгородимо в’їзд, а потім рушав до першої копиці, лишаючи велетенські сліди. і тут починалося! збіжжя, навильник за навильником, летіло у величезну пащеку, миші розбігалися навсібіч, і за хвилину від копиці лишався лиш круглий знак на стерні. коли зерно вже лежало під хатою на цератах, коли бабуся, перевіривши зернозбірник, задоволена, спускалася з велетня, всі йшли до хати обідати, а я лишався біля нього – гарячого, пахучого, живого, і просив, щоб наступного року бабусі не довелося ходити до контори плакати, бо вона вже старенька, у неї нерви, а дощі – бачиш – останні роки як на зло – йдуть і йдуть у жнива… | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15284.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||