східне узбережжя
виглядає все це так, наче на зйомках фантастичного фільму про життя після третьої світової – велетенські бетонні сходи спускаються до моря від недобудованих радянських санаторіїв з чорними дірками вікон; випалена земля, обгорілі неприкаяні люди, монструозні комахи, убогі ятки з рибою, пивом, чебуреками, вином і анашею. і море. море. море. і сонце. сонце. сонце. і ти перед ними увесь, як на долоні – беззахисний, обгорілий, нетверезий, неприкаяний. ти приїжджаєш і селишся у місцевої бабусі в курнику, спочатку пробуєш повимахуватися, мовляв, хіба це відпочинок, але вже наступного дня, після всього випитого вночі адміральського портвейну, прокидаєшся опівдні і бредеш на пляж, щоб згоріти, з'їхати з глузду, нажертися пивом, просмердітися вомером і чебуреками, воюючи з осами, їсти медову пахлаву, гаряче морозиво, трубочки зі згущенкою, курячі жопки у лаваші, варену кукурудзу за ціною ананасів, бог зна що, загорнуте у пакетики, серветки, бухгалтерські бланки і протестантські листівки. а вночі, замість спати, тобі хочеться адреналіну і прекрасного – пролізти на територію заповіднику і дивитися на зорі, відчуваючи, як ростуть нові клітини на твоїй змученій сіллю і сонцем шкірі, тобто – відчуваючи оновлення. лелеченя щастя для мене – зібрана із дитячого конструктора, що годиться хіба що для банальних зорельотів птаха. щастя – лелеченя, що, розчепіривши лапки, незграбно проходжає схилом даху, намагаючись рівно тримати ще важкого, наче не власного, дзьоба, копіюючи горду поставу батька-лелеки. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15263.html |