ПОБУТОВЩИНА
Поетка варила бульйон з індички І думала, ложку тримаючи в роті, Не про Орфейка та Евридичку, А про зарплату як цирк на дроті. Думала: можна води долити, Ще, щоб з бульйонки зробити зупку? Бо не наваришся й не наїсися з у жінки індика відтятої дупки. І не тому, що поетка – байдужа, І не тому, що вона – погана. Просто поетки теж знають: мужа Не нагодуєш словесною манною. ОЛЕНИ ВОРОБЕЙ Кумедні женщини не вміють вголос плакать. Вони-скавулять, тихо і не в лад. Не подають попереджальних знаків, Не скажуть, хто тут прав, хто винуват. Всі вже були готові реготати З реприз хронічних, дотепів «навскид». А тут – сльозавлять. Не зумів тікати – Задушать злість на них, й за себе - стид. Веселі женщини, лишайтеся смішними, Прозорокрилими , мов бабки полохкі. Хай вас вважають радісно-легкими, Не сперечайтеся. Бо ж ви – такі? СОЛЬВЕЙГІАНА А Сольвейг… Вони теж старіють. Живуть, кохають і чекають. Вони все знають і – не мріють, Мабуть, що… надто певне знають. Село сміється: «Дівко-бабо, Кому ти шиєш і співаєш? Кого так пристрасно кохаєш? Не чуєш? Ет, глуха незграбо!» Укрита зморшками, мов дюна, Стара, хрипка і сивокоса, Вона – і пристрасна, і юна, А решта - лиш вітри й морози… ЛЯЛЬКО-ВОДКА :) Я плачу, бо розбила іграшки. Я думала, тут бавляться зі мною, Та вийшло – зацікавлена ігрою, Усіх перетворила на ляльки. А думала: оточена ляльками, Я мучуся, зболіла і жива. Але… сама вкладала в них слова І керувала рухами-нитками. Я думала, що я - права й борюсь, Я думала, що з меж ігри - тікаю. А вийшло, що сама собою граю Та от фінал передчути – не берусь. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14565.html |