Коли вночі порветься зболена струна,
Якої довго не торкались пальці, Постануть сумніви , немов стіна, І тишу ти тепер почнеш боятись Здаватиметься, що з цим звуком закінчиться час, Й настане відчаю безправне позачасся, В якому губляться й німіють звуки, враз Зникають спогади, зникає музика зникає щастя... І стануть мертвими німі слова У їх зіницях – смерті мить первинна, З якої відродиться нове почуття Гра парадоксів – знову смерть - невинна А вітер дужий світом рознесе Той збайдужілий попіл з дерева пізнання Почорненим дощем на гріх спаде Щоб зазоріло з-під повік нове світання… | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14560.html |