Йому 48. Лиса голова, руді вуса, мозолисті руки. Коли з ним вітаєшся, таке враження, ніби потискаєш ялівцевий корінь. Троє дітей. Онук. Робота на будівництві. Ну звісно.
- Вот такіє же волоси билі у мєня. Ех! Прічьоска Роза! Мі когда с жонкой смотрім стариє альбоми, ана гаваріць - какой ти бил красівий! А я єй: - А шо блять я січас хуйовий?! А сам плачу.
Ну що ти чоловікові скажеш? Життя спливає. Волосся вилазить.
- Нормально - кажу - у тебе троє дітей, яке вже тут волосся. Ти б пив менше, додому з*їздив. До матері на могилку. Погуляв би рідним містом, згадав дитинство...
- Умний ти, да? А там всьо чужоє будєт! Нє, я за Бялорусію порву кого хочіш - б*є він кулаком в облуплену стінку електрички - за бацьку тоже - знову б*є - порву! Но моя страна тут! Со мной!
- Хуйня це все. Там твоя країна. Ти просто боїшся. Ти сам проїбав своє життя, і тепер першому-ліпшому випадковому знайомому плачешся п*яними слізьми. Думаєш я не постарію? Нє? Що я зараз молодий - то з того буду тебе жаліти? Жаліти тебе тільки такі як ти будуть. А я не хочу жити так, як ти. Бацька, блін!
Він замислюється. Я вдягаю навушники і йду геть.
А я собі схильна до автозамін - лементує у вухах Карпа. |
