За мною нишком ходить листопад,
крокує кволо- п'яточка у п'ятку - навчає, стереже свої порядки, мій ясночолий сивоокий кат. Він то мовчить, то шепче без зупину: - Я скоро щезну, та ще стрінем зиму. А там я зникну, будеш вже - сама... Твоїми - стануть березні і лютні, новеє літо і нова зима... Ти ще погрій мене на грудях в грудні, а там... ... Його, тепер, либонь, мої слова - пошерхло-чесні, терпко-незабутні. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14381.html |