* * * Твої тендітні доторки – то музика, Що стамувала подих на пів-ноті. Я зав’яжу тобі напам’ять вузлика, Щоб розпочати ніби з напівцноти. Зіпертись в точку, і, неупереджено Блукати тілом мов навколо тіні. Слова, такі беззвучно-зосереджені, Наплутали незриме павутиння, де нас – нема, сховали все до крапельки В туман і сонце, у туман і сонце. І лиш зірветься десь з найвищих маківок Тендітно, пташкою, ранково-тихе “йойцю” * * * Я, мов суцільна антена, приймаю мелодію млості, і тремчу - твоя частка, твоя кістка від білої кості. Все стрімкіше, чистіше, все вище і вище по сходах!.. Чую шал твій і дух твій, і подих і подих, і подих. * * * Поволі мислі набрякають простором І серця човен з острова до острова, Так срібно крає синю глибину, Що я тону у просторі, тону!.. Рефлекс - трива. Мій човен вніч - блукає. Ще не відчув: вже весляра – немає... | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14368.html |