- Ким би ти хотіла бути в житті? - запитав я у відповідь на прохання дружини "порадити, що їй з усим цим робити". Заборонений прийом, в принципі.
- Твоїм совеням.
Вона обійняла мене.
Надто багато червоних і жовтих карток ми даємо один одному. Особливо восени. А судді ж не в грі тільки у спорті.
Ким хочу бути я? Хронічне похмілля виникає саме через це питання. Я захоплююсь чимось доти, доки не в*їжджаю в схему. Успіх? Хіба що поспіхом. Працювати на успіх? Брр, це як пити безалкогольне пиво.
Психологія вічно напівтверезого лузера, який вважає, що можна летіти на удачі верхи, замість тримати її за, певна справа, не зовсім чистий хвіст.
Мені подобаються відверто лузерські ситуації, от коли приїжджаєш, наприклад, до незнайомого міста і починаєш шукати там готель, вказаний відповідною табличкою. У Львові я із задоволенням чимчикував з дружиною за декількома напрямами, вказаними вказівниками "Готель сякий ->" і "<- Готель розтакий". Звісно, готелю розтакого ми не знайшли взагалі, а сякий був за десять кілометрів від вказівника і зачинився на ремонт ще тамтого року...
...вчора ми знайшли дитинча равлика, вирішивши нарешті складне запитання, звідкіля беруться мушлі. Равлики з ними народжуються! Дивлячись на маля із м*якесенькою, зовсім прозорою хатинкою на спині, я подумав - он воно як, ростеш собі, робиш якісь свої справи, будуєш свою мушлю. А потім вона залишається на втіху дітям...
...старий, ондо твій трамвай. Розфілософствувався тут.
Тьфу, технічний! Невезуха!
Технічний зупиняється і відчиняє двері. Всередині якісь старі крісла, дивани - ніякої техніки, окрім хіба радіоприймача, причепленого над головою у водія. Трамваю щонайменше втричі більше, ніж мені, йому б самому, власне, техдопомога не завадила.
То для мене технічний...
Я йду в кінець вагону, до другої кабіни, сідаю на водійське місце і втикаю на величезне червоне сонце. Рейки спливають, місто спливає, а я їду, а сонце не віддаляється ні на трохи.
Зі стелі звисає обдерта мотузка. Я смикаю, і звідкілясь збоку мідно дзенькає дзвоник. Судді і вболіваільники стрибають врізнобіч.
Я їду на схід і милуюся заходом.
|
